Моя сторона

11:15am: Хокку

7:27pm: Чуєш милий ну хіба ж так можна :)


залишати мене так на довго без себе :)
я ж могу потірятися
повернися, будь-ласка :)

11:14am: Правда :)


Головне уникати в цьому житті прямих запитань :)
Це ж насправді моя тактика - прямі запитання - я ними висаджую :)
а сьогодні зранку отримала порцію прямих запитань

і мої ж відповіді на них мене злякали

ось вона правда

тільки в 25 я почала по-справжньому хотіти :)
цього року я вперше кохалася без почуттів - вони були не причиною, а наслідком, вони з'явилися тої ж ночі
на запитання - чи в тебе хтось є, я досі відповідаю - ні нікого немає

в мене нікого немає - це боляче розуміти

а ще я схудла на 8 кг :) якось так випадково..:)

5:47pm: Першим був сад


Чому мені ніхто не розповідав про це в дитинстві? Про геніального імпресіоніста Клода Моне?
Імпресіоніст - це той хто творить під враженням? Чи той хто вражає?



Ви впізнаєте - ці лілії котрі він не втомлювався малювати?
А сад? Сад впізнаєте?



А знаєте, що він сам створив той сад? Цілих 10 років творив..Цей мостик і алеї і тонни квітів. Творив сад щоб його малювати. Він не використав щось готове - не був вражений чимось - він мав план, заклав сад і малював. Очі його могли розрізняти тільки яскраві плями кольорів, зір зникав, а з його зникненням на картинах зявлялася ота чарівна розмитість

10:25am: Вночі


Таємні стосунки лихо-манять
Вимагають вологи тіл
Біологічна зброя цілунками та актами змішувань
Насправді голками
проникає в спинний мозок
Вони стискають горло і згортають кров
Їх уникають як венеричних

Таємні стосунки - скарб лихваря
Щоночі переховуєш сам від себе
Впізнаєш тільки дотиком
За словами пошепки, у сутінках чужих квартир
Так важко щоразу знаходити
Підшкірне тавро
На цьому рідному плеча золоті

Таємні стосунки - Втеча
Втікають у них, щоб потім від них втікати
Загортаєш у пазуху все, що лишилося на їх вівтарі
Листи написані собі
Слова, сказані своїй уяві

По них дихається легше
Як по важкій хворобі
Тільки частіше хочеться мити руки
Ні не тому, щоб змити з себе так званий бруд
А тому, що, встромляючи руки в теплий струмінь води
Ще довго пеститимеш долоню
немов би його долонею

11:52am: Ми так жили немов співали джаз


Злюся. Злюся на минуле. На міста, в які ми вже хотіли поїхати. На історії, які ми вже ТАК починали. На звички з милого, які ми тягнемо за собою. Мені хочеться починати війну за власну ідентифікацію. Не хочу блін чужих звичок. Не хочу чужих пестливих імен. Знаю так зручніше - звичні сценарії. Ти б хотів звичний сценарій? :)
Так не буде. Хай буде гірше, хай той сценарій був найгарнішим в світі.
Зараз я готова на все - тільки б інакше.

Чуєш?!!!!

9:20am: л


Що як я буду розповідати тобі про себе? Про колір квітів на стінах, про те як мерзнуть ноги, про улюблені речі, зайця з підвіконника, про колір волосся, про батьків, про подорожі, грецьку сукню, листи, дворики, де добре пити вино чи просто курити. Що ти будеш робити з цією інформацією? Це як заглядати в чужу коробку з старим мотлохом - навіщо це тобі? Чому маєш стати складом моїх смішних історій? Моїх історій кохання? Я ж звикла отак - загромаджувати простір цим всім - щоб не лишилося часу на зараз.
Щоб не лишилося часу на мене нову
яку тебе творити поруч тебе
тобі творити

я хочу не знати, що сказати далі
хочу слухати тебе
слухати як тремчу від страху - страху стати прозорою і чистою від усіх спогадів і нашарувань
бути як вода
джерельна вода
в якої було все і не було нічого
яка бачила створення світу а сьогодні вперше торкається твого обличчя
крапельками цілує твої зап'ястя
там де так добре відчувається пульс

3:58pm: Біблія


Хай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша.Запах пахощів твоїх найзапашніший, Розлите миро — твоє ім’я.

Що яблуня між лісовими деревами, то любий мій між синами! У його холодку, що так бажала, я сіла і плід його був солодкий моєму піднебінню. Він увів мене в бенкетний покій, і любов — стяг його надо мною.
Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає.

Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку; любов бо, як смерть сильна; ревнощі люті, немов пекло. Стріли її — вогненні стріли, правдиве полум’я Господнє. Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити. Якби хто за любов віддав скарби свого дому, зазнав би лиш погорди великої.

3:36pm: голос


мій внутрішній голос дуже активізувався :)

він може чітко мені сказати куди я маю їхати через ціле місто, щоб знайти світильник моєї мрії

може вести вулицями, щоб тільки за пів години наштовхнути на того, кого так хотіла побачити

може змусити відкривати по черзі 10 різних книг на випадкових сторінках, щоб прийняти рішення їхати на море

він каже яку музику слухати, куди іти, кому падати в обійми
він каже, що хотіти

я все це бачу - так ясно як ніколи
:)
от чим я керуюся - тільки ним

5:20pm: Діагноз


Я знаю що мені :) Я..не..викохана :)
І в таку спеку просто млію від бажання

2:38pm: Била не била


Задовбала власна покірність. До того, що все не так як я хочу. До того хто що і як робить в моєму житті. Ось. :) Від нині все , що мене не влаштовує отримає fuck you very much :)

10:49am: Дозор


Я так давно сюди не пишу.
Не важливо якого кольору в мене волосся.
Чи схудла я чи ні.
Чи танцюю я сальсу. Чи плаваю.
Який в мене був нині настрій.
Яка зараз пора року. Яка буде.
Яка на мені білизна.
З якою піснею з радіо почався мій ранок.
До кого я посміхалася.
Що я робила.
Який в мене рінгтон.

Є щось, що не міняється роками.
Від чого часом хочеться вити.
Те що ніхто не чекає мене вдома.
Ніхто не кохатиметься зі мною вночі.
Ніхто не пригорне до себе. Не матиму кого поцілувати в вушко зранку.
З ким поснідати чорницями з сиром і морозивом.

Якщо це правда, що ангели охоронці виконують всі бажання "клієнтів", то мій забив на мене.
Так що чого сюди писати.
В мене в житті нічого не змінилося.

2:23pm: Львів


До всіх хто знає, де я працюю :) цей пост

Я хочу звільнитися
Я хочу звільнитися
Я хочу звільнитися
Я хочу звільнитися
Я хочу звільнитися

Бо я не знаю во ім'я чого я тут працюю. Я не росту. Моя заробітна плата принижує гідність. Моя боротьба за бюджет принижує гідність. Заходи котрі я роблю нікому не потрібні. Хіба може за винятком дитячого чемпіонату. Те, що я роблю не відповідає моїй освіті. Я деградую і розчаровуюся в людях. Я ще не бачила місця, котре б так змушувало людей розкривати свої найгірші якості. Я ні на що не впливаю. Нічого не можу змінити.

Єдине, що мене тримає тут - знаю в 2012 році, де б я не була - я кусатиму лікті і шкодуватиму, що не беру в цьому всьому участі.

Тому і терплю. Виходу не бачу.
Все.

10:11am: Енігма


З чого би то вона мала зникати? Ще вчора була на прес-конфереції. Домовлялася про акції на 01. і 10 червня. 30 травня мала бути дружкою. Останній хто з нею говорив - Й., вони вночі їли черешні. Мили їх в джерелі в парку Зимна Вода. Він відвів її додому. Зранку її бачили на Левицького - йшла в напрямку роботи.
Коли не зявилася на роботі - подумали, що проспала. Потім, що загуляла. Телефон не відповідав.
Перша думка була - солодко спить десь зараз, притулившись до когось - просто забула про все на світі і про роботу теж.
Перевірили версії. Останній хто нюхав її за вухом - М. бачив її два дні тому. К. не було в місті десь тиждень - він взагалі був за кордоном. Спитали навіть Н. - він дав почитати меланхолійну розмову в асьці - нічого такого, не бачив її давно.
Версія самогубства. Опитали всіх. Цілком можливо. Тільки дивно чому зараз.
Перевірка змісту смсок нічого не дала. Закордонний паспорт мирно лежав на полиці в домі. Ознак пакування речей не виявлено. Перевірили імейли. Знайшли запрошення в Хорватію, Р'єку, запрошення від Е. Він здивувався, що її шукають - на запрошення вона відповіла смайлом і більше не відписувала.
Подзвонили Л. в Словенію. Сприйняв дуже серйозно. Ні, не підтримували звязку. Востаннє бачилися минулої осені в Любляні. Просив не казати мамі - вона її дуже любить. Сказали - не допомогло.
Виявилося в той вечір вона була в батька. І дзвонила матері.
Вечір перед зникненням.
Дивно так зникла. Викрадати її не було чому, та й викуп ніхто не просив. На акціях котрі планувала ще показували фото з проханням допомогти в пошуках.

А вже за місяць шукати перестали.
Енігма.

12:00pm: Посеред війни


так чудово любитися посеред воєєних дєйсвій

і прійдьот любовь к тому кто ее не ведал
і прійдьот любовь к тому кто ее потерял

10:18am: Анна


Мені було 10, коли вона поїхала в штати. Памятаю про неї багато, такі ясраві чіткі спогади. Лежить демонстративно загорає, коли моя бабуся порається на городі. З балкону сміється. Гарна. Дуже гарна. Розлучена. Дівчисько. Бавиться з малою і важко повірити, що Катруся її донька. Завжди в сукнях. І її ноги, її взуття - памятаю як бігає по своїй прохолодній маленькій квартирці боса, а в коридорі цілі батареї краси - босоніжок. Спішиться на побачення. ЇЇ завжди звинувачували в гріхах. Він розлучився через її зраду - казали. Вона легка, зверхня в своїй безтурботності. Знає що говорять. Відмовляється приймати - це її не стосується.

Коли її двоюрідна сестра повернулася з Америки - чуть не зімліла, коли побачила мене. Каже - я схожа, дуже схожа. Вірю. Може не красою, але характером точно. Вона - єдина донька брата моєї бабусі. Їй зараз 40. Вона мало мене памятає.

А я сиджу на підлозі в своїй прохолодній квартирці. Через фіранки заглядає сонце, але в хаті так свіжо, так ранково свіжо. Я тримаю в руці витвір мистецтва - золотий мештик. ЇЇ. Вона і не підозрює, що маємо з нею такий самий розмір ноги. Я єдина зі всієї родини маю такий. Що кілограми взуття, котрі передавала сюди - переважно зовсім нового - носила я. В босоніжках на непристойно високому каблуку, пахучо-шкіряних - я цілувалася вперше. Такі білі, зручні-зручні - відгуляли зі мною на стількох весіллях. Їх з мене з такою ніжністю знімали в дощову червневу ніч. Чорні високі платформи. Червоні чобітки. Цілі епохи.

Золотий мештик приїхав вчора. Акуратна коробочка щастя. Їй сорок. Мені стільки - скільки їй було тоді. І вона єдина, з ким відчуваю справжні родинний звязок :). Цього літа загарятиму. Там де й вона.

11:44am: Спаси і сохрани


коли вивсітлюється цей номер на мобільному телефоні - ніколи-ніколи не слід чекати чогось хорошого
найкращий випадок - це вказівка щось робити
таке буває рідко
голос там мене звинувачує, він мною не задоволений
голос там мене обзиває, він кричить, забороняє, вимагає звіту, покори, вимагає розмови
погрожує
він вважає мене курвою, і це так сумно і несправедливо, якщо знати правду про мене
але ж правда про мене його не цікавить
він все про мене знає - в цьому він переконаний
мої друзі уроди, алкоголіки і так далі
ця людина мене ненавидить
моє існування і те що я роблю доводить його до бєшенства
в якому він може вбити

це мій батько

і я не можу не можу навчитися не сприймати те що він каже чи робить
не пускати це в свій настрій в свій день в своє серце
я сумую і болю
це єдине ставить мене на коліна, єдине що вганяє мене в істерику

коли вивсітлюється цей номер на мобільному телефоні в мене тремтять руки і я довго наважуюся взяти трубку

12:47pm: Сад


Я живу в саду. Виглядаю з вікна і всюди бачу сади, в яких потопає Львів. Маю металеву маленьку поливалку, і коли підливаю свої квіти на підвіконнику - піливаю відразу і сади. Сонце сходить з дерев і будиночків кухні. Заходить в яблуні і черешні спальні.

Ввечері ми з Максом збираємося на огляд моїх володінь. Королева і її садовнік :). Ми заглядаємо в людські сади і моніторимо як цвітуть нарциси і тюльпани. Як файне маленьке деревце пнеться зі всіх сил, щоб вистрибнути з-за камяної загорожі. Як зосім голий малий горіх засоромлено розводить гілками. Як ростуть кущики смородини і цвітуть, цвітуть, цвітуть дерева. А в когось навіть орхідеї за вікнами.

Ми сідаємо на повалену балку біля недобудованого будинку спинами один до одного. Там на вулицю сиплять світло літхарі і яблуні сиплять білий цвіт. Пємо вино і їмо сир і шинку і редиску. Вечеря в садах.

Понеділок.

5:12pm: Надаю послуги


Надаю послуги:

Непрофесійного, загубленого у власній жизні но всеодно оптимістичного, голодного на спілкування, доброго і веселого уявного друга через дефіс психоаналітика

Можна стукати мені в асі 350940371 :)
можна приходити в гості
я буду слухати
буду задавати зручні і не дуже питання
буду правда цікавитися вашими проблемами і жизнями :)
таке в мене хоббі - я отримую від цього задоволення
конфіденційність і непривязуваність гарантую
під непривязуваністю понімаю то, шо коли завтра ви не схочете писать, дзвонить чи подавать інші признаки жизні сприйму це файно і просто

4:40pm: Італія


Ми сидимо з Максом за столиком, він неголений, з туго завязаним хвостом кучерявого чорнявого волосся. В сонячних окулярах. Схожий на італійского мафіозі. На нас так по-італійськи світить сонце, ми годуємо один одного салатом і пємо одне пиво на двох. І це смачно. Відчувається піднебінням і язиком.

Я питаю його чи знає він, що таке чуттєвість. Він знімає окуляри, мружить на мене як на сонце очі і готується слухати. Бо слухати в окулярах - це не так як без. Бо Макс вміє слухати і багато мене вчить. Мені хочеться навчити його.

Я питаю його як давно він нюхав жінку за вухом. Чи цілував хтось колись йому запястя? А долоні? Чи кожну, котру зустрів - відкривав, торкався її так щоб вона ніколи не забула як це - бути з ним? Працював як творець над хвилинами з нею - з надхненням? Смакував нею - вами - як шедевром кулінарії, чи музики? Це не тільки насолода. Чуттєвість - це розуміння, це творчість і це трошки нахальство. Вриватися в чужі простори, пізнавати і творити там. Збуджувати уяву. Чуттєвість - спорт, основний мяз якого серце, Макс. Його треба тренувати. А основний інструмент чуттєвості кінчики пальців і язик :) кажу я і облизую пальці.

Я розповідаю і розумію, що фліртую. А він уявляє. Він іде готувати їй вечерю. Коли готує бачить - всі відчуття можна дивним способом скупчувати на кінчиках пальців. Таке враження, що він може відчути ними чи добре посолена риба. З надвору так пахне весною і Італією.

Він мружиться як від сонця і облизує пальці. Відчуває, що риба посолена добре. Піднебінням і язиком. Вночі він робить щось таке, що ніколи не пробував.

Він її відчуває.

12:41pm: Ето все


"Ти розумієш, шо в тебе якісь нереальні вимоги? Я їм не атвічаю і мені неприємно.." - каже мені Макс. Ми сидимо на руїнах, поруч хтось співає "А на тебе как на войне".
"Неправда" - кажу я. В мене таке враження взагалі немає вимог. Просто ти не втримаєш мене, розумієш? Ти сам купи не тримаєшся, такий самий потєраний як я. Я кочуся, я падаю, а ти мене не втримаєш. Я вже знаю як буде - суцільне свято як в фільмах Костуріци, а потім одного дня я під героїном відкрию очі і побачу над собою стелю якогось вокзалу східного містечка Молдови. І тебе біля мене не буде. Макс мовчить.
Мене тримати треба в руках, мене треба тримати. Треба.

Любити тебе треба - каже Макс. І питає - чого ти себе не любиш?
Не знаю - кажу, чого. Мені якось завжди дивно було, за що мне любити. Коли Нігер писав мені листи, мені завжди здавалося, що то не мені. Коли хтось закохувався в мене, сприймала то як смішну і дивну хворобу, котра скоро пройде. В мене завше є підозра, що ніхто мене насправді не бачив. Я курю, ми п'ємо шампанське з горла. Діти на рунах співають "Я не той хто тобі потрібен".

Я соромлюся свого тіла, розумієш? І вже декілька років соромлюся своїх думок. Намагаюся приховати свій кожен рух і думку. Макс розуміє. Каже, що теж зрозумів, що ніколи мене не бачив. Але я хочу пояснити йому ще.

Коли я закохуюся в чоловіка, я бачу його. Його рухи. Добре знаю як пахне його шия. Можу просто милуватися як він говорить. Чи іде. Як він думає, як формулює думку. Я не знаю чи хтось коли-небудь так дивився на мене, чи так мене слухав, чи так мене відчував. Я не знаю чи можна мною милуватися.

Макс усміхається. Він впевнений, що можна. Він веде мене за руку додому - загублену сумну дівчинку. Я знову вже п'ятий день поспіль забуваю купити зубну пасту.
Не думаю, шо так починають вчитися любити себе.

8:46am: Сповідь
Знаєте, отче, за що хочеться посповідатися? :)

Не за те, що пила, курила
Не за те, що порушувала обіцянки собі дані і іншим

А за гріх, який пробачити собі не можу
За те що віднедавна не можу тішитися чужому щастю
і новини про чуже щастя сприймаю як новини про власну поразку

вітаю заочно всіх з весною, з народженнями дітей, з новими і старими коханнями, з поїздками в Венеції, з весіллями, службовими романами, вагітностями, примиреннями після сварок, першим словом сина, захопленнями, піснями присвяченими комусь, вдалими фотографіями коханих, з новою пристрастю, зустрічами після розлук, з вивченим разом танго, з початком спільного життя, з сповненням ваших мрій :)

не дивуйтеся, шо уникаю зустрічей з вами
боюся вректи
бо заздрю

бо ви цієї весни якіс особливо щасливі
пробачте мені


страшно :)

3:02pm: Свобода з тобою


коли так сталося вперше в мене був шок :)
як це людина проплила повз і її зовсім не зачепило мною
потім це сталося ще і ще - закономірність

тепер я розумію що це правило

тепер я не змінюю життів
тепер ті хто зустрічають мене не ділять життя на до і після
тепер я видаюся їм звичайною і навіть скучною
тепер я напевно такою і є

тепер все що на що я здатна - це дати свободу
від себе - свого характеру, своїх бажань, свого світу
я не вплину на вас жодним чином
живіть гарно :)

4:24pm: Стерва


Не той, не той образ вимальовується в товаріщів, які зі мною спілкуються. Нєжне созданіє, якому би листи писать та поеми присвячувать? Щоб дух перехоплювало, коли за руку тримаєш? Сонічко шо мухи не обідить? Дєвочко-тюльпанчік.

Або ще гірше - зовсім інший образ. Виходь за мене каже наступний в черзі. Питаю, якої холєри я - він каже знаю що гарно глядітимеш моїх дітей. Чуюся як коровця на базарі.

Поняття зеленого не мають. Щиро дивуються, коли можу і матом. Я жорстка, різка, егоїстична. Мені нікого не треба. Даже як послухаю - забуду. Як вирішу слати - слатиму. Мені треба щоб мене хотіли, а не за ручку тримали. І шоб в картинах спільного сюскання з дітками мене теж як жінку бачили, а не тілько як завод з виробництва дітей. Тому і шлю. Бо бачите він бачить в мені свій сімейний спокій. А характеру, душі не бачить. І чорного там в душі - теж. А варто би.

2:22pm: Сауна
Тіло співає. Так файно зібрати таких гарних і різних жінок і завести їх всіх в баню. І там паритися в прямому значенні, а не в переносному :)
і тішитися
і пліткувати
і музику файну слухати
і стрибати в холодні басейни
і парувати шкірою
і пахнути потім так..
ммм

що дівки, хто з нами цієї суботи?